«Газпром» більше не національне надбання. І це логічно

Провідний експерт в області ПЕК Михайло Крутіхін - про втрати газового монополіста, придбання його менеджменту, нездійсненних мегапроекти, а також про те, що населенню від «Газпрому» чекати нічого

Олексій Міллер / ТАСС

На початку цього року Федеральна антимонопольна служба позбавила «Газпром» права використання рекламного слогану «Національне надбання». І хоча мова йде скоріше про лінгвістичної колізії, рішення виявилося багато в чому символічним. Незабаром стало відомо, що газовий монополіст за підсумками третього кварталу 2015 року одержав рекордні, мільярдні збитки. І це на тлі лопаються один за іншим «проектів століття» зі зведення нових газопроводів, безперервні конфлікти з Україною та постійних проблем на європейському напрямку. Про ситуацію, в якій виявилося нині недавнє національне надбання Росії, ми розмовляємо з відомим аналітиком ПЕК, партнером консалтингової компанії RusEnergy Михайлом Крутіхін.

- У році, що наступив газова війна з Україною, судячи з усього, не вщухає. Тільки тепер рішучі кроки робить Київ: спочатку він відмовився від закупівель російського газу, потім більш ніж в півтора рази підняв ціни на транзит. Наскільки виправдана позиція України і хто від цього протистояння виграє або програє?

- Я б не назвав це газовою війною. Думаю, йде рух до якогось нового статусу, можливо, до стабілізації відносин. Позиції позначилися досить чітко, і з кожним днем ​​вони все ясніше. Росія абсолютно недвозначно оголосила раніше, що хоче повністю позбавити Україну транзиту російського газу. І що для цього будуть побудовані «Північний потік», «Південний потік» і так далі. Однак на ділі з «Південним потоком» нічого не вийшло, з «Турецьким потоком» - теж. Зараз ідея в тому, щоб побудувати другу чергу «Північного потоку», але перспективи тут поки неясні. Україна прекрасно розуміє, що без її транзиту російського газу не потрапити до європейських споживачів. І, відчуваючи свою силу, оголошує нові умови транзиту. Незалежно від того, розшириться «Північний потік» чи ні, газ без участі України не може потрапити до Туреччини, в балканські країни, в Грецію, Італію.

Читайте також:

«Газпром», очевидно, залишився без перспективного проекту в Охотському морі

Так що позиція Києва цілком зрозуміла. Тим більше що ставки на транзит російського газу по Україні спочатку були набагато нижче, ніж тарифи на транзит газу по європейській території в цілому. До всього іншого, Україна може в принципі обійтися без російського газу. У 2015 році 70% газу, який вона імпортувала, йшло не з Росії, а з інших країн, шляхом закупівлі у трейдерів за європейськими цінами. І дуже часто ці ціни виявлялися або рівними, або навіть нижчими, ніж у «Газпрому». Тому Україна тут теж відчуває свою правоту. Більш того, вона зараз, я думаю, націлилася на те, щоб з транзитної держави перейти в нову іпостась і стати чимось на зразок газорозподільного і газонакопичувальних хаба для єдиної європейської інтегрованої системи передачі енергоносіїв. Переговори про це ведуться. На заході країни зосереджені підземні газові сховища. Їх європейці можуть використовувати для створення свого роду подушки безпеки. Тобто Україна може грати тут роль учасника європейської енергетичної інтеграції та сприяти підвищенню європейської енергетичної безпеки. «Газпром» у всіх цих випадках є стороною, що програла, але вина за це - цілком на ньому, оскільки повів він себе по відношенню до України, м'яко кажучи, зухвало. І в підсумку втратив свого найбільшого споживача газу за кордоном.

- Яка доля розрекламованого «Турецького потоку» в нинішній геополітичній ситуації? І взагалі, в умовах, коли з України - конфлікт, з Туреччиною - конфлікт, як, в принципі, Росія збирається доставляти свій газ до Європи?

- «Турецький потік» ніколи не був енергетичним проектом. По суті, це політична відповідь російського керівництва, коли стало зрозуміло, що нічого не «вигорає» з «Південним потоком». Вклали в «Південний потік» мільярди доларів, побудували на російській території труби, компресорні станції, які, як виявилося, нікому не потрібні. Втрати тут склали десь 17 млрд доларів. Підрядники, природно, нажилися, але більше ніхто. Російський бюджет, «Газпром» і всі інші - в програші від цієї божевільної витівки. Коли вона провалилася остаточно, прозвучала несподівана для всіх заява - про те, що замість «Південного потоку» буде «Турецький потік». Але проект так і не зрушив з місця, оскільки турки ніяк не могли зрозуміти, що це таке. В Європі і в «Газпромі», до речі, теж не зрозуміли, яким чином можуть бути досягнуті заявлені цілі. Як «Газпром» буде доставляти газ споживачам на півдні і південному сході Європи і в Туреччині, залишається великою загадкою, якщо Україна тут допомагати не буде.

Втім, є ідея - довести другу чергу «Північного потоку» аж до австрійського хаба, до Баумгартена, а звідти побудувати за допомогою європейських союзників інтерконнектори на південь - і таким чином туди пускати газ. Але це буде дуже витратна справа, і газ, відповідно, теж буде дорогим. Тим більше що змагатися йому доведеться зі скрапленим природним газом, який протягом найближчих двох років буде продаватися в Європі за надзвичайно низькими демпінговими цінами.

- Останнім часом багато говориться про те, що Росія забезпечує третину газових поставок в Європу і що без цієї третини Старий Світ не обійдеться. Чи так це?

- В принципі, поки без російського газу Європі обійтися важко. Але в майбутньому ця залежність, ймовірно, все-таки буде знижуватися. «Газпром» сподівається, що його газ все одно буде дешевше і зможе конкурувати на ринку, але тут не все так просто. Якщо піде великий демпінг зрідженого природного газу - австралійського, американського, катарського, то «Газпрому», у якого відстані від газових родовищ на Ямалі до Баумгартена в Австрії - близько 5 тис. Кілометрів, доведеться досить туго в плані собівартості. Йдеться про транспортування, а, значить, втрати газу по шляху, про роботу газових компресорних станцій по дорозі. Підтримка всієї цієї газотранспортної системи обходиться дуже дорого. Не виключено, що собівартість російського газу зараз «Газпромом» знижується, а насправді вона набагато вище. Можливо, що конкурувати з американцями, австралійцями і катарцями в Європі «Газпрому» буде вкрай складно.

- Значить, свої позиції в Європі «Газпром» потихеньку втрачає?

- «Газпром» не розвивав промислове зріджування газу, таких проектів у нього зараз практично немає, за винятком однієї третини лінії, яку він може побудувати на заводі Shell на Сахаліні, в проекті «Сахалін-2». І то великої впевненості в успіху цього проекту немає. Це маленьке виробництво - на 5 млн тонн газу на рік всього. Можна сказати, що «Газпром» на ринку скрапленого природного газу не присутній. Тим часом Австралія через три роки буде поставляти на ринок 80 млн тонн СПГ, Катар - 77 млн ​​тонн, США 50-60 млн тонн щорічно.

Фото: РИА Новости

- Яка перспектива «Північного потоку-2»? Чи не чекає його незавидна доля «Південного потоку»?

- В принципі, є досить потужні сили, зацікавлені в успіху «Північного потоку-2». Це - частина газпромівських керівників. Я маю на увазі спільне підприємство за участю «Газпрому», яке буде отримувати гроші за транспортування газу по дну Балтійського моря, а також СП, зареєстровані не в Росії. Крім того, це підрядники, які будуватимуть всю цю інфраструктуру. Нарешті, це кілька європейських компаній, які розраховують, що нові обсяги газу «Газпром» продаватиме на абсолютно нових умовах і, таким чином, намагатися конкурувати з іншими постачальниками газу. Тобто з комерційної точки зору в Європі є компанії і трейдери, дуже сильно зацікавлені в проекті. У політичному ж плані існує протидія з боку Євросоюзу, Єврокомісії та України, яка розуміє, що тут вона може виявитися зовсім не при справах. Йде дуже сильна пропагандистська кампанія чисто політичного характеру. Тут треба подивитися: що переважить для Європи - економіка чи політика. До речі, «Північний потік-1» стикався з тими ж проблемами, але економіка там взяла верх, і ті сили, які його спонсорували, виграли. Всі політичні перешкоди були зняті. Що вийде з «Північним потоком-2» - поки не ясно. Є шанси, що проект все-таки здійсниться.

- «Газпром» в III кварталі отримав рекордний чистий збиток в 2 млрд рублів. Приблизно стільки ж коштують бонуси членам правління «Газпрому». Як можна пояснити ці цифри - звідки взявся збиток і чому за нього покладені бонуси?

- Ну, зі збитками все зрозуміло - ціни на газ знижуються. Причому не тільки в довгострокових контрактах, слідом за падінням ціни на нафту. Вони знижуються і на спотовому ринку. А зараз в Північно-Західній Європі 85% газу торгуються саме на спотовому ринку. Там ціна визначається не газпромівськими контрактами, а тим, скільки газ буде коштувати на розподільних хабах. Тому у «Газпрому» драматично знижується виручка. Компанія втратила Україну, під загрозою поставки в Туреччину. Вони з політичних причин втрачають, втрачають і втрачають. Тим більше що вкладати гроші «Газпрому» доводиться в божевільні проекти на кшталт «Південного потоку», або нікому не потрібного газопроводу Сахалін - Хабаровськ - Владивосток, або проекту «Сила Сибіру», який буде повністю збитковим протягом найближчих 30-40 років. Що стосується винагород керівників, то це політична тенденція. Їх затверджує рада директорів «Газпрому», а в ньому є представники уряду. Це все-таки на 50 з гаком відсотків державна компанія. Сказало керівництво країни, що треба нагородити пана Міллера і всіх його приятелів додатковими бонусами, так воно і виходить. Нагороджують за дружбу, а не за економічний ефект від роботи.

Читайте також:

Михайло Крутіхін: «Газ для України, Європи і Росії - питання політичне»

- Чи далеко просунулася «Сила Сибіру», і чи потрібен Росії цей проект в умовах різкого зниження цін на енергоносії? Які успіхи «Газпрому» на китайському напрямку?

- Так там немає ніяких успіхів. Там йдуть переговори і, як завжди, підписуються ні до чого не зобов'язуючі документи, без яких-небудь цифр і розрахунків. Що стосується «Сили Сибіру», була надія на те, що якась економічна доцільність у проекту буде при цінах на китайському кордоні близько 300 доларів за тисячу кубометрів. Зараз, коли ціни навіть в Японії нижче 200 доларів за тисячу кубометрів, а передбачається, що вони впадуть ще більше, в цьому проекті немає ніякого комерційного сенсу. Чистий збиток. Він не виправдається комерційно ніколи. І тому зараз ми бачимо гальмування проекту - у «Газпрому» просто немає грошей на його здійснення. Коли російський газ потрапить до Китаю, і чи потрапить він туди взагалі, нікому не відомо.

- Як, в принципі, себе відчуває «Газпром» в результаті такого різкого падіння цін? Чи логічно те, що ФАС позбавила його права на слоган «Національне надбання»?

- Логічно. Почнемо з того, що існують два різних «Газпрому». Є той, який працює на бурових і газопроводах і забезпечує поставки газу і безперебійну роботу всієї інфраструктури, всіх промислів. Це десятки тисяч людей, нормальних роботяг і професіоналів. А є «Газпром» у вигляді менеджменту з гігантськими зарплатами і бонусами, який за наказом керівництва країни починає невиправдані економічні проекти, потім списує мільярди доларів, а потім компанія зазнає через це колосальні збитки. Це не трудовий, наскрізь корупційний і абсолютно неефективний «Газпром». Як він себе почуває? Схоже, він діє за принципом: «Давайте, хлопці, вхопившись зараз все, що тільки можна, а далі хоч трава не рости».

- Чи можуть в нинішніх умовах знизитися тарифи на газ для російських споживачів?

- Від «Газпрому» це не сильно залежить. Є у нас Федеральна служба по тарифах, антимонопольні служби, є маса урядових органів, які цим займаються. Зрозуміло, що ніякого зниження тарифів в умовах, коли в держбюджеті не вистачає коштів, не буде.

- На адресу «Газпрому» нерідко звучали закиди, що він абсолютно не займається країною, газифікацією регіонів. Може ситуація змінитися в цьому плані, чи є шанс, що компанія почне вирішувати внутрішні проблеми Росії?

- Немає такого шансу. І до цього, коли у «Газпрому» вистачало грошей, при всіх величезні прибутки і інвестиційних програмах, він виділяв на газифікацію російських регіонів не більше 1 мільярда доларів на рік. Мало того, ці гроші він теж не освоював, красиво маскував ними витрати на інші проекти. Наприклад, компресорна станція під «Південний потік» будувалася як би в рамках газифікації регіонів, насправді ніякого відношення до цього не мала. Щорічний приріст газифікації регіонів - десь 0,1%. Щоб «Газпром» раптом передумав і почав інвестувати в невигідне для себе справу? Ні, цього чекати не доводиться.